Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв

   Сьогодні 27 жовтня свято – День української писемності та мови, воно щороку нагадує нам, як важливо берегти та вшановувати свою мову, яка є не тільки інструментом спілкування, але й символом нашої національної ідентичності.

   В цей день викладачі та студенти Сєвєродонецького фахового коледжу культури і мистецтв імені Сергія Прокоф’єва приєдналися до Всеукраїнської акції єднання на Українському радіо - написання Всеукраїнського диктанту Національної єдності, який цього року відбувся під гаслом: «Українська - мова Героїв. Українська - мова нашої Перемоги!»

   

   Катерина Калитко, українська поетеса та перекладачка - авторка диктанту 2023, запросила долучитися до акції всіх охочих і стати своєрідними співорганізаторами, єднаючи нас в українську родину, бо Всеукраїнський диктант - це наш код, ідентифікація нації, який гуртує нас в День української писемності та мови: «Це відчуття спільності дуже загострилося в нас в час великого вторгнення і безцінно відчувати, що ми ще й в такий спосіб намагаємося триматися разом». Олексій Гнатковський, актор театру та кіно, що зіграв Івана Довбуша у фільмі «Довбуш», який цьогоріч читав текст диктанту, висловився так: «Для мене це усвідомлення, що всі українці по всьому світу будуть писати в один час один і той самий текст – це фантастичне усвідомлення, що нас об’єднують святі, священні речі».

   Радіодиктант – наймасштабніший флешмоб осені, його сприймають як Олімпійські ігри з української мови, до якого цього року приєдналися наші захисники просто з передової.

   Зі студії словами: «Усіх вітаю! Слава Україні!» на початку написання диктанту привітав наш земляк з Луганщини Артур Пройдаков – учитель української мови та літератури, номінант топ-10 найкращих вчителів світу за версією Global Teacher Prize, який засвідчив, що сьогоднішнє свято – це надзвичайна подія і кожен отримає цікавий досвід.

    «Дороги України» - таку назву мав цьогорічний диктант, до якого приєдналися мільйони людей в Україні та за її межами. Подумки проїхали Ізюмською трасою, де обіч побачили вщент знищене село, потім потрапили в посічену пострілами посадку, за якою темнів згорілий танк. Далі авторка згадує про Подільський ландшафт, міст через Десну в Чернігів, Хаджибейський лиман, сади на околицях Львова. Дороги України – переплутані нитки любові, подекуди перерубані, але знову зв’язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Закінчувався диктант історією повернення додому: "Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської години і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом".

   Після написання диктанту лунали аплодисменти , в серцях ще довго трималась атмосфера позитиву, натхнення, інтелектуальної працьовитості, духу єднання та гарного настрою, бо єднання навколо мови має свою чарівну силу!