Главная

   Ніщо так не нагадує минуле, як МУЗИКА,
   що дивним чином викликає його, і,подібно
   тіням дорогих нам людей, з'являється у
   концертній залі, ніби найбільш очікувана Гостя,
   загорнувшись у таємничий і меланхолійний серпанок.

   Цьогоріч 2 жовтня святкові фанфари сповістили про початок дійства на честь ювілею нашої ALMA MATER. Це була і зустріч друзів, і зустріч випускників, і, звичайно, зустріч з Музикою. Літаками і потягами, автівками і автобусами, з різних куточків країни в наш Храм музики повернулися зіркові випускники, аби разом із нами відсвяткувати день народження рідного навчального закладу. Повітря наповнилося очікуванням дива. Адже повернутися в юність, ніби машиною часу, знову відчути аромат першої закоханості, трепет душі від зустрічі з рідними людьми: однокурсниками, викладачами, друзями - чи не це й є справжнім дивом?! Хтось залишив ці стіни багато років тому, хтось - зовсім недавно. Але що б не говорили в цей день, яка б музика не лунала – найголовніше відбувалося в серцях усіх присутніх… В них чутно було музику почуттів - сумну, романтичну, натхненну й піднесену. У якийсь момент свята мої співведучі (до речі, теж випускники) спитали мене: «Якби Вам довелося написати лист у минуле, щоб там було?" І моя відповідь була такою: - Якби можна було це зробити, написати лист у минуле нам, тим молодим фахівцям, хто починав працювати у вісімдесяті, нам тим, хто був майже однолітками своїм студентам, хто хвилювався при кожній зустрічі з завучем або директором, то ми б написали: «Не хвилюйся, молодь! Все буде добре! На тебе чекає дуже яскраве життя музиканта, педагога. Ти станеш справжнім профі, тебе будуть любити твої студенти і… Так, саме ТИ будеш ховати мокрі від сліз очі, прощаючись з випускниками, які співають на своїх випускних прощальних пісень. І це не просто пісні, це не просто Музика… Це саундтреки до сердець, до наших з вами сердець, які вже 55 років б’ються в унісон!»

   Так, навколо нас багато навчальних закладів, схожих і несхожих одне на одного, але кожен раз здається, що наш коледж - особливий. Кожен раз, потрапляючи під ці склепіння, навіть після невеликої розлуки, серце стукає інакше - трепет і хвилювання огортають душу.

   З чим порівнюють наш коледж?

   Кажуть, що це Храм музики. Так, сотні жителів нашого міста підтвердять: тут очищується душа, наповнюється новою силою і починає випромінювати незвичайне світло добра і надії.

   Що коледж - Університет культури. Так, планка духовності і рівень виховання тут залишаються традиційно високими. Щодня педагоги доводять і пояснюють цінність і значимість мистецтва в нашому житті.

   Що це - концертний майданчик. І це правда, перші виходи на сцену, подолання хвилювання, схвалення глядачів... Скільки талантів розкрила ця сцена?! Скільки тут пролито сліз, спалено нервів?! І скільки людей саме тут знайшли щастя творчості... Напевно, люди, які з дитинства пізнають красу музики, все ж незвичайні. Вони більш чутливі, більш вразливі... Вони, як ніхто, чують фальш в музиці і, подорослішавши, вони, як ніхто, чують фальш у житті… Тут, в цих стінах, ми вчимо багато чому, що стосується музичної майстерності, але найголовніше, що ми хочемо донести - не фальшивити ні в музиці, ні в почуттях, ні у вчинках. Як би не склалося життя кожного з випускників, нас всіх об'єднує музика. Музика, що йде від серця і повинна знову дійти до серця. Всі ми в той день вдавалися до спогадів - жартували, сміялися, сумували - тому що спогади - це, повторюся, єдиний рай, з якого не може бути вигнання.
З ювілеєм тебе, наш рідний коледже!

Наталія ПАСІЧНИК
викладач-методист,
заслужений працівник
культури України

   

   

   

   

   

Ваша оценка: Пусто Средняя: 1 (1 голос)

Ми в соц. мережах

   

Оголошення

Статистика