Главная

   

23 квітня 2022 святкуємо 131 рік з дня народження видатного композитора,
піаніста і диригента, класика музики ХХ століття –
Сергія Сергійовича Прокоф’єва, ім’я котрого з гордістю носить Сєвєродонецький коледж культури і мистецтв.

   Прокоф'єв – сучасний геній музичного мистецтва, один із найбільш виконуваних авторів ХХ століття. Його твори - опери, балети, концерти, симфонії, опери, балети, концерти, симфонії - досі звучать на сцені та концертній естраді, входять до репертуару найвизначніших музикантів та оркестрів світу, користуються популярністю у мільйонів слухачів різних країн; їх знають майже всі, навіть дуже далекі від класичної музики люди. Важко знайти людину, яка б не чула «Петрика й вовка» — чудову музичну казку для симфонічного оркестру, яку люблять усі діти з самого раннього віку, написану Прокоф'євим з ініціативи Наталії Сац. Або знаменитий «Танець лицарів» із балету «Ромео і Джульєтта», який став синонімом грізної, невблаганної та всеруйнівної сили.

   Українська земля, Донеччина – батьківщина Сергія Прокоф'єва. За існуючими даними, у 1785 році Катерина II дарувала за військову службу полковнику Дмитру Солнцеву землі на степових просторах так званого Дикого поля, де розгортаються події у «Слові про похід Ігорів». У другій половині 19 століття, коли розпочалася розробка вугілля, маєток Дмитра Солнцева перейшов у спадок правнуку полковника – поміщику Дмитру Дмитровичу Солнцеву (Сонцову, як його тут називали). Господарство маєтку та прилеглі до нього землі занепали, тому власник запропонував керувати ними агроному за професією та покликанням, Сергію Олексійовичу Прокоф'єву, батькові майбутнього композитора.

   У Сонцівці розпочалися музичні заняття й композиторський досвід Сергія. З п'ятирічного віку Сергій почав імпровізувати свої фортепіанні «пісеньки», а до 12 років він уже став автором трьох опер – «Велетень», «На безлюдних островах» та «Бенкет під час чуми», які Сергій та його місцеві друзі ставили власними силами.

   У той самий час талановитій дитині наймають педагога Рейнгольда Глієра, який згодом очолив Київську консерваторію. Під керівництвом Глієра талант Прокоф'єва швидко розвивався і вже в 13 років Сергій став наймолодшим студентом Петербурзької консерваторії.

   Дуже важливим є спостереження Гліера про середовище, в якому ріс Прокоф'єв, про його ранні дитячі враження від прекрасних гармонійних українських пісень, котрі, безперечно, сприяли художньому розвитку майбутнього композитора. «Вже тоді у його фортепіанних «піснях» нерідко чулися народнопісенні звороти. Я надавав цьому великого значення і прагнув привернути його увагу до народної пісні», – згадував Глієр. В унісон учителеві звучать спогади самого Прокоф'єва: «По суботах вечорами або в неділю я часто чув, як на селі дівчата співали. Можливо, що підсвідомо ці пісні все ж таки проникли в мене».

   З Україною Прокоф'єва пов'язує не лише його рідна Сонцівка. Композитор бував у Києві, Харкові, Одесі, Нікополі. Так, у Києві відбулися його перші концерти, в т. ч. для студентів консерваторії, організовані у 1916 році Гліером. Приїзд композитора став значною подією у житті міста, а навколо його музики точилися спекотні суперечки, що утворили два протилежні табори. «Рідкісний нахаба, затятий футурист», – такими епітетами нагородили молодого композитора в музичних колах Києва. Водночас один із найавторитетніших музикантів Києва, професор Київської консерваторії Володимир Пухальський сприйняв Прокоф'єва як «глибоко своєрідного композитора, з дуже яскравою самобутньою індивідуальністю» і передбачав йому велике майбутнє. На його думку, «композитор здійснив стрибок з 18-го до 20-го століття, і його коріння слід шукати у Гайдна і Моцарта».

   Спогади про землю, де народився Прокоф'єв, і музику, яку він там чув, відлунили в балеті «На Дніпрі», який був поставлений у Парижі у Гранд-опера (16 грудня 1932) видатним хореографом, українцем за походженням, Сержем Ліфарем. Примітно, що у Паризькій постановці Дніпро отримав свою давню назву – «Борисфен». Яскраві картини безмежних степових просторів, що приховують пам'ять найдавнішої культури, закарбувалися також у образах балету «Ала і Лоллій» і створеної на його основі симфонічної «Скіфської сюїти», які відроджують сюжети язичницької міфології, навіяні просторами Дикого поля.

   Любов до рідної землі композитор зберіг протягом усього життя. Як згадувала дружина композитора, М. Мендельсон-Прокоф'єва: «Він багато розповідав про дитинство, про Україну, село Сонцівка, де народився. Особливо часто, із хвилюванням згадував Сергій Сергійович Сонцівку у дні Великої Вітчизняної Війни, коли бої йшли неподалік рідних місць. Останніми роками він неодноразово висловлював бажання туди поїхати». Мешкаючи довгі роки за кордоном, Прокоф'єв говорив своїм друзям на Заході, що йому необхідно жити «в рідному ландшафті», який зберігав степові простори його дитинства. Цікаво, що назву села Прокоф'єв писав в українській орфографії, а у своїх листах часто замінював російське «и» на українське «і».

   Нерозривні нитки, що пов'язують музиканта з рідною Донецькою землею, проявлялися і після його смерті. У Донецьку ім'ям видатного композитора названо Державну музичну академію, Концертний зал обласної філармонії, Симфонічний оркестр. До дня його народження проходили щорічний фестиваль «Прокоф'євська весна» та Конкурс молодих піаністів «На батьківщині Прокоф'єва», було засновано премію та Благодійний фонд імені композитора.

   Перед чемпіонатом Європи з футболу 2012 року ім'я уродженця села Сонцівка, розташованого всього за 50 км від столиці Донбасу, привласнили донецькому аеропорту. Причому це лише третя повітряна гавань у світі, названа на честь класичного композитора. До неї варшавський аеропорт 2001 року отримав ім'я Шопена, і будапештський 2011 – Ліста.

   Ім'я Прокоф’єва в Україні стало певним символом – адже Донецький аеропорт, названий на його честь, опинився в епіцентрі жорстоких боїв за українську землю, за незалежність України.

   А нещодавно онук Сергія Сергійовича Габріель Прокоф'єв, британський композитор, продюсер та діджей, взяв участь у «оркестровому протесті» проти вторгнення в Україну.

   Габріель Прокоф'єв (1975 р. н.) гідно продовжує творчий шлях свого славетного діда: з початку 2000-х відомий як академічний композитор, пише твори в різних жанрах, є автором моноопери, низки балетів, концертів для різних інструментів з оркестром, творів для симфонічного оркестру, камерно-інструментальних і камерно-вокальних опусів, музики до кінофільмів, в яких композитор оригінально поєднує у своїй творчості тенденції академічної та популярної музики.

   6 березня 2022 Г. Прокоф'єв як валторніст узяв участь в «Оркестровому протесті проти вторгнення в Україну», який відбувся о 15:00 на Трафальгарській площі у Лондоні і програма якого включала Державний гімн України, твори М. Лисенка та В. Сильвестрова. «Я виводжу свою валторну зі сплячого режиму, аби приєднатися до інших музикантів із метою висловити нашу підтримку та солідарність із народом України», – заявив композитор. – «Спробуйте спуститися й заспівати з оркестром або навіть приєднатися до нього. І давайте транслюємо цей момент солідарності за допомогою наших смартфонів у всіх соціальних мережах, сподіваючись, що наш голос долине до жителів України та Росії».

   Так своєрідно український спадок великого Сергія Прокоф'єва відлунює у дні нинішніх трагічних для нашої держави подій. Отже, Музи не мовчать!

Людмила Скрипнік
кандидат мистецтвознавства
голова ЦК «Теорія музики»

Голосов пока нет

Ми в соц. мережах

             

Оголошення

Статистика