Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв

   Всесвітній або Міжнародний день театру — день вшанування театру як надбання культури та вшанування всіх співробітників театру - від театральних режисерів, акторів і сценографів до білетерів. Ми щиро вітаємо колектив коледжу та всю театральну спільноту з Днем театру! Бажаємо успіхів, натхнення, перемог і щасливих подій!

   27 березня 2023 року на відділі «Хорове диригування та спів» відбувся онлайн-захід, підготовлений викладачем відділу Іриною Геннадієвною Кабановою зі студентами освітньо-професійних програм «Академічний спів» і «Естрадний спів», присвячений знаковій постаті нашої країни - видатному українському режисерові, актору, теоретику театру, драматургу, публіцисту, перекладачу Лесю Курбасу.

   Лесь Курбас європеїзував український театр, який до цього був виключно національно-етнографічним, побутовим. Саме завдяки йому українське сценічне мистецтво почало розвиватися, як істинно естетичне, воно відкрило для себе характери героїв, теми, прийоми, що до того часу було просто недоступним («Молодий театр» 1917–1919 роки). Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових мистецьких пошуків Заходу (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Митець намагався синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського («Березіль» у 1927–1933 роках).

   Тетяна Куриленко розповіла біографію Леся Курбаса. Ми дізналися, що Олександр-Зенон Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір, у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Навчався в Тернопільській гімназії, потім – у Львівському університеті, де брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію університету. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Відня, який був на той час одним із найбільших осередків світової культури. Там навчався на філософському факультеті, слухав лекції зі славістики, захопився театральним експериментаторством, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

   

   Повернувшись на Галичину, у 25 років Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку – у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.

   У 1915 році в Тернополі Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Через два роки на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського (Тобілевича) Лесь Курбас переїздить до Києва.

   У столиці головну увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності. Він організував студію, який згодом перетворився на «Молодий театр». До його складу входили учні драматичної школи Миколи Лисенка. Цей театр став платформою пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. У квітні 1919 року «Молодий театр» було об’єднано з Першим театром Української Радянської республіки імені Тараса Шевченка. Так виник перший театр Української Радянської республіки імені Тараса Шевченка, де головним режисером став Лесь Курбас. Того ж року Курбас створив Державну українську музичну драму, а вже влітку 1920-го – «Кийдрамте» (Київський драматичний театр).

   

   Про «Молодий театр» розповіла Олександра Ісаєнко. У березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві мистецьке об'єднання «Березіль» як своєрідний творчий, виховний, дослідно-експериментальний і культурно-громадський центр, який ставив перед собою завдання якнайскорішого здобуття Україною мистецької суверенності на рівні з європейськими націями.

   Через чотири роки театр переїхав до Харкова (тодішньої столиці Української РСР).

   Цей період розпочався із невдалої прем’єри п’єси «Золоте черево» бельгійського драматурга Фернана Кроммелінка. Курбас не врахував естетичні смаки русифікованого харківського глядача, звиклого до традиційних театральних форм. «...Я був у такому захопленні, такий ошелешений новиною й глибиною, незвичністю баченого, що пам’ятаю тільки свій власний сп’яніло-екстатичний захват. Я бачив: тут починається новий театр. І я передчував: він не почнеться. Харків не прийняв Курбаса, бо не доріс до нього. Але режисер не може йти вперед і далі, коли його зала порожня, а ті, хто прийшов на початку, покидають виставу перед закінченням. Письменник може писати й складати написане для майбутніх поколінь, але не режисер. Його мистецтво суцільне в часі і в душі аудиторії. Для мене «Золоте черево» стало однією з верховин моєї біографії, не фактом історії театру», – згадував Юрій Шевельов. У Харкові Курбас познайомився з Миколою Кулішем і поставив його п’єси «Народний Малахій» (1928 рік) і «Мина Мазайло» (1929 рік), які були нещадно розкритиковані більшовицькою владою.

   1929 року розгорнулася широка театральна дискусія навколо п'єс Миколи Куліша і їх сценічного втілення в «Березолі», яка за участі Державного політичного управління УРСР перетворилася на кампанію цілеспрямованого цькування обох митців.

   Відповіддю митців на критику стала спільна робота «Маклена Граса» (глядачі її побачили на сцені театру у вересні 1933 року). 5 жовтня 1933 року за вказівкою влади Курбас був відсторонений від керівництва «Березолем» за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності і російського театру. Наступного дня він виїхав до Москви ставити там «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра в Державному єврейському театрі. Проте вже 26 грудня 1933 року був заарештований і ув'язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Після тривалих «допитів» 10 березня Лесь Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером».

   У квітні 1934 року в Харкові відбувся суд, який, посилаючись на отримані під час слідства «зізнання» Курбаса, засудив його до 5 років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Збереглися відомості, датовані 16 листопада 1934 року, про реєстрацію Курбаса в таборі на Медвежій Горі (Карелія, РФ). Там працював театр на 300 місць для вільнонайманих працівників, і в ньому Лесь поставив кілька п'єс.

   У 1936 році його перевели на Соловки. Там він створив театр і поставив «Аристократів» Миколи Погодіна й «Учня диявола» Бернарда Шоу. Наприкінці 1936 був етапований на острів Анзер, де також був театр, розташований в колишній церкві. Курбас поставив у ньому «Маленькі трагедії» Олександра Пушкіна. Улітку 1937 року особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку значилося й прізвище Леся Курбаса. Виконання вироку щодо митця було призначено на 3 листопада. Того дня у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох за вироками позасудових органів розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Яловий.

   Віра Барсукова розповіла про реформи які пропонував Лесь Кубас. По-перше – орієнтир на європейський театр, відродження української творчості. По-друге - артист – носій культури, мислячий художник, який веде глядача. По-третє - глибокий психоаналіз, матеріалізація підсвідомого, синтетичний театр.

   Курбас ввів таку систему виховання:

   Закон трансформації. Матеріал творчості - тіло актора. За допомогою акторської техніки проводити практичний шлях до акторського перевтілення, підбирати образні акторські пристосування, метафоричне рішення вистави, яке б викликало у глядача асоціації, відповідні задумам режисера. Надати акторському тілу виразні обриси та лінії, витренувати кожен м'яз та нерв, навчитися володіти ними до повної довершеності; знайти всі різновиди поз та рухів, змусити своє тіло бути виразнішим, зрозумілішим до людського слова, передати за допомогою тіла все божественне та демонічне, все, що існує в природі.

   Закон мотивації. Всі дії актора на сцені повинні бути доцільними, виправданими логікою поведінки дійової особи. Повинні мотивувати не тільки психологічно, а й фізіологічно. Жоден рух, жест, вчинок актора не повинен бути випадковим, а повинен мати свою причину.

   Закон послідовності дій. Кожну дію на сцені актор повинен робити чітко послідовно, доцільно та дохідливо для сприйняття подій глядачем. Виключається будь-яка рефлекторність та хаотичність. Тільки - вмотивованість дій, логіка поведінки, не лише психологічна, а й фізіологічна. Кожен рух на сцені повинен мати свій малюнок, свої знаки пунктуації: коми, крапки, тире тощо.

   Закон виразності. Вміти відбирати, виразні, проникливі жести, використовуючи їх в передачі сценічного образу. Кожен жест, рух, мімічний вираз обличчя актору потрібно навчитися робити виразно, демонстративно, ніж це буває в житті, щоб тисяча глядачів в залі це побачила.

   Закон фіксації. Спочатку опановується фіксація зовнішньої дії (це процес закріплення, зосередження). Потім фіксація внутрішньої дії (процесу мислення), шляхом знаходження знаку, відповідного його змісту.

   Закон економності. У актора повинно бути мінімум засобів – максимум враження, впливу (на глядача). Не засмічувати акторську роботу зайвими рухами, відбирати лише дієве, виразне, необхідне для передачі сценічного образу.

   Закон світосприйняття. Правильне сприймання тексту з метою розуміння його сенсу від відчутого, побаченого, почутого. Усвідомлення, враження та оцінка свого ставлення до подій, належна реакція у словах та діях.

   Закон ритмічності. Усвідомлення актором безперервності дії. В ритмі немає вакууму. Пауза — це теж ритмічна доля. Ритм поведінки героя - це не просто швидкість, це інтенсивність дій та переживань актора, його внутрішнє емоційне напруження, в якому він проживає сценічні події.

   Закон контрастності. Один з основних законів композиції. Контрасти – це необхідна умова для того, щоб глядач побачив зображення в «обсязі». Вміння підтримувати динамічність дії за рахунок показу явищ, характерів, вчинків у постійному розвитку, змінах, протиставленні іншим. На сцені народжуються й діють різні види контрастів: характерів, станів положень, а також контрасти, пов'язані з ідеями (контрасти ідей, проблем, мотивів), контрасти в побудові сюжету (контрасти в темпоритмі, подієвому ряді).

   Треба відзначити, що Лесь Курбас був високоосвіченою людиною. Він перший у радянському союзі отримав театральну медаль Парижа у 1925 році. Знав вісім мов (ідиш - досконало), але ніколи не вчив російської.

   

   Леся було розстріляно 3 листопада 1937 року, але дружина Курбаса, акторка Валентина Чистякова тільки у 1961 році отримала листа зі свідоцтвом про смерть чоловіка, де йшлося, що Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок….!

   Озираючись на всі означені події й реконструкції вистав Л. Курбаса, ми можемо стверджувати, що у нас був творець майбутнього.